Блог Івана Плачкова

Україна не зможе обійтись без вугільної генерації ще принаймні протягом 25-30 років

LB.ua

Щоразу, коли я читаю професійні оповіді про оцінку сучасного стану вугільної генерації як морально застарілу, фізично зношену, низько ефективну, екологічно неприйнятну та таку, що потребує заміщення на новітні технології, я повністю погоджуюся.

Натомість, коли окремі «експерти» починають з шаленою силою тиснути на емоційні педалі та у зневажливому тоні проголошувати, що у всіх сьогоднішніх бідах винувата вугільна генерація і її потрібно негайно зупиняти, бо весь світ ось–ось вже буде «зеленим», мені хочеться голосно сказати – зупиніться! Ми вже забезпечили прискорений розвиток відновлювальних джерел енергії, а зараз не знаємо, як із цим усім щастям впоратись.

Я не можу в такому стислому форматі розгорнуто пояснити, що теплова генерація на вугіллі є не «дорогою» та, насправді, не витісняє дешеву атомну, що новий прогнозний баланс та вимушене рішення уряду про пріоритет використання на ТЕС вітчизняного вугілля не є заангажованою забаганкою на користь вугілля.

Але вважаю за необхідне привести читачам зустрічні аргументи, чому весь світ усвідомлено, послідовно, прагматично та спираючись на наукові професійні дослідження рухається в напрямку відновлювальних технологій.

Всі країни підтримують вугільну генерацію стільки років, скільки необхідно, щоб забезпечити критерії надійності енергосистеми в перехідний період, і, якщо потрібно, то продовжують будувати нові вугільні блоки, якщо немає інших замінників. І позбуваються вугілля тільки тоді, коли технічно та технологічно, через призму економічної і соціальної складової країна готова це зробити без нанесення шкоди споживачам.

Для того, щоб зрозуміти роль теплової генерації на вугіллі для суспільства, на сьогодні спробуйте провести віртуальний стрес-тест та подумки повністю вимкнути на один рік всю вугільну теплову генерацію та оцінити технічні, економічні, соціальні та безпекові наслідки. При цьому, теж подумки, заміщуйте дефіцит вугільної генерації чим завгодно - імпортом, відновлювальними джерелами, газом тощо. І після цього розрахуйте і оцініть.

Не зможете самі – запитайте в НЕК «Укренерго», НКРЕКП, Міністерстві енергетики, у професійних експертів – там наслідки знають точно. Але повірте, результатами стрес-тесту ви будете сильно здивовані.

А поки що за заявою енергетичної спілки Європейського Союзу Eurelectric, електроенергетика європейських країн може бути повністю декарбонізована не раніше 2045 року. Це якщо вдасться, бо не всі прогнози реалізуються. Ми вже бачили другий ренесанс атомної генерації у світі, а сьогодні ми впритул підійшли до рішення щодо відтермінування виведення вугільної генерації.

Україна в черговий раз намагається рухатись у фарватері Європи, випереджаючи події, приймає низку відповідних стратегій та концепцій. Якщо в європейських країнах періодично переглядають та корегують стратегічні документи з розвитку енергетики, то ми, взявши певний напрямок, не відступаємо від нього незважаючи на економічні і соціальні наслідки. Наша країна продовжує обирати свій власний український шлях, наполегливо не враховуючи досвід країн Європи.

Натомість темпи, з якими ми почали під різними гаслами зменшувати обсяги теплової вугільної генерації, ми знищимо її вже до 2025 року, а не до 2045 року, як в європейських країнах. Однак ми вже сьогодні повинні мати чітку відповідь на питання, для чого і для кого ми це все робимо, і чи відповідає це власним інтересам нашої країни, та, перш за все, споживачів електричної енергії.

Адже окрім загальновідомих відмінностей у економічних показниках України і Європи, не можна також ігнорувати і суттєві технічні відмінності, які об’єктивно наявні зараз між структурою генерації Європейського Союзу (ЄС) і України:

  • частка виробництва електроенергії атомних електростанцій (АЕС) у загальнорічному обсязі генерації в Україні складає 52%, а в ЄС – 25,5%;
  • частка електроенергії гідроелектростанцій (ГЕС) в Україні складає близько 4%, а в ЄС – 10,6% (в окремих країнах сягає 90%);
  • частка альтернативних джерел електроенергії (СЕС, ВЕС, малі ГЕС та біомаса) в Україні складає 3,6%, а в ЄС – 21,7%.
  • частка вугільної генерації в Україні складає 36%, а в ЄС – 19,2%;
  • вагому частку в електрогенерації ЄС становить природний газ – 18,9% на відміну від України, де його використання складає близько 5%.

Як бачимо, ситуація далеко не тотожна. У розрізі окремих країн відмінності варіюють, але практично по усіх країнах не на користь України. Тому, якщо залишити орієнтацію на європейські кінцеві цілі, шлях для їх досягнення у нас за усіх умов буде суттєво довшим і важчим.

В Україні більше половини електроенергії виробляють чотири атомні станції. Водночас, електроенергія АЕС надходить до енергосистеми рівним графіком, а споживання змінюється в залежності від пори року і часу доби. Така особливість споживання потребує маневрових потужностей, які здатні згладжувати піки і провали споживання в енергосистемі. Без таких потужностей вона працювати просто не може.

Функцію маневрової потужності для стабільної роботи енергосистеми виконує переважно теплова генерація та гідроелектростанції. Тобто вони за допомогою наявних резервних потужностей здійснюють підтримку балансу в енергосистемі. Проте потужності гідроелектростанції – сезонні з урахуванням того, що водність річок не стабільна, періодично спостерігається або дефіцит води, або її надлишок. Тому вони не можуть розглядатися як єдине джерело, що може забезпечити необхідний обсяг маневрової потужності. Таким чином теплова вугільна генерація є на сьогодні невід’ємною складовою забезпечення енергетичної безпеки та, з огляду на великі запаси покладів вугілля, безпосередньо може слугувати гарантом енергетичної незалежності України.

Відеоархів

© 2017-2020 ЕнергоВсесвіт
Всі права захищені

Пошук

ВХІД